Так давить на скроні
і сковує груди.
Дивлюсь з підвіконня
на дивні споруди.
Стріляє у серце
кулею з льоду,
пече чорним перцем,
даєш на це згоду.
Сумуеш, мов вічність,
тебе розчинила,
і вбила всі мрії.
Пробач моя мила.
І навіть ці стіни,
ці склянки і двері,
мене проклинають,
ховають в пустелі.
