Ти розкажи
Серед бурь сніжних, зимових,
Коли тебе зовсім ніщо не гріє,
Ти спробуй розкажи історій тих,
Які ти не відпустиш, не зумієш.
Ти розкажи, що пам'ятаєш геть усе,
Що переслідує воно тебе без міри,
Що кожна мить минула, кров неначе ссе,
І стукає по серці, немов звуки ліри.
Ти розкажи, як в тій кімнаті темній,
В якій пролежуєш ти свої дні,
Літають всі твої думки присмертні,
Придумані тобою десь на дні.
Ти розкажи, як важко тут тобі,
Ти розкажи про те дурне кохання,
Яке в душі твоїй – у вічній боротьбі.
То все ж, любов чи попросту бажання?
Не можеш вирішити сам ніяк,
А чи поможе хто? Мабуть, навряд.
Це все залежить лиш від тебе,
Отого дурня, що програв самий у себе.
Серед бурь сніжних, зимових,
Коли тебе зовсім ніщо не гріє,
Не розкажи нікому ти історій тих,
Бо лиш твої вони, ніхто про них не мріє.
