В ГЛИБИНАХ ЗИМИ
В глибинах Зими,
У ті часи, коли світлішим був весь Світ,
Спускалось Свято в душі тих, хто на Землі
І дивилося очима щиро.
Так сипав сніг -
Стелився рушником освяченим до ніг,
З відкритим серцем всі чекали на поріг
І втілювали віру в диво...
Крізь сотню років все, що залишилось,
Згадки історій, хто так само жили...
Повні любові, радості і віри,
Обличчя і чорно-білії очі
Блищали живими і мріли...
В глибинах Зими
Припорошило і дитинство, й зрілий вік -
Вже не зосталося нікого з них...
Невідання бувало блаженним,
А може і більше
Знали за нас сьогоденних,
Зречених віри і темних...
У вихорі років замело вітровою хугою -
Ні вороття, ні жалю, ні болю.
Лишились холодні на камеру відзняті альбоми,
Покриті віковою тугою,
І геть незнайомі обличчя у глибинах зимових,
Що крізь віки ще віють любов'ю.
Було за Свято просто в Світі жити
І, щонеділі, до небес молились...
Крізь сотню років все, що залишилось,
Згадки історій, хто так само жили...
Пасма колише -
Чи той самий вітер
Торкався усмішок обличчя
Тих, хто в Зимі залишився?...
