Від тебе я млію..
Від тебе я млію
Ніяковію
Од тебе квітковою красою віє
А подих..
Зсередини гріє
Таким милим й ніжним
Тілько з тобою!
І ні з ким більше.
Будь я трохи сміливішим
Узяв би тебе міцно
тай поцілував!
Разом з тим би обійнявши цупко
І назавжди
залишився би там..
У вічному вогні
У вічному екстазі
У вічній любові
з тобою..
У вічних обіймах
твоїх.
...
Але ж, це лише одна сторінка
Правди
Що я несу
за собою
А правда полягає у тому
Що побачив я тебе
упевненою
у собі
Не такою
якою ти була
раніше..
Ти нагадуєш по образу
Одну знайому мені людину
Що кинула мене
на узбережжі
невеликого міста
Спричинила бурю емоцій
Ураган подій
стресових ситуацій
Та ще бáгато чогó..
І враз з'являєшся ти
У цьому образі
З цією упевненістю
А я, як маленьке дитя йду за тобою
Та не можу вимовити ані слова
Я
— Слухаю
Слухаю
Слухаю
Забуваю про усе
що до того думав
Не знаю навіть
що й розповісти нового
Мої думки заплуталися у клубочок
З павутиння
Я проходжу цей лабіринт вічність
Та не можу віднайти того, чого хочу
Досі.
На тому ж місці
На тій ж стежинці
Нікуди не рухаюсь
І мене це провокує на дії
Бути кращим
Бути сміливим
Бути будь чим
Але не тим
Ким є зараз
Бути чимось іншим
— Ідеальним.
Чи хоч приблизитись до того
Хоча головна дилема
Перед самим носом..
