“Востаннє ми зустрілися тоді”
в перекладі Марти Тарнавської
Анна Ахматова
В последний раз мы встретились тогда…
* * *
Востаннє ми зустрілися тоді
На набережній, де завжди стрічались.
У Неві тісно стало вже воді
І всі у місті повені боялись.
Він говорив про літо, клявся тим,
Що жінка як поет — то сміховиння.
Мені ж запам’ятався царський дім
і петропавлівська твердиня.
Тому, що день був зовсім, мов не наш,
А мов дарунок Божий, благовісний,
І в час цей подарована вона —
Остання із усіх, безумна пісня.
***
