Я повільно помираю у своєму застудному місті...
Я повільно помираю у своєму застудному місті
Розквітає роза вітрів у весняному небі,
Я в літах, коли дістають перепади настрою й тиску,
Коли ворогів удосталь, а друзів уже не треба.
Коли по п’ятах ходять спогади, сни і марення,
Коли пустота вже виболіла зсередини
У чужих містах намагаємось прижитися марно…
Прокидаємося і віршами мовчимо посеред ночі.
