Я забула про літо,
Я забула про совість.
Осінь так непомітно
Про нас пише повість.
Там, де ми не любили,
А потім зустрілись,
Де втікали щосили
Від того, що снилось.
Я прозріла запізно –
Ти далеко літаєш.
За парканом залізним
Почуття заховаєш.
Але час – добрий лікар,
Він лікує всі рани…
Розставляє капкани.
