З ДУМКОЮ ПРО ОТАМАНА І ОКУПАНТІВ
Так далеко… Мало не століття
Промайнуло на моїй землі,
Тільки отаман двадцятилітній
Все одно тримається в сідлі.
Хай не двадцять (трохи більше) років,
Але він влітає на коні
На ту вулицю чужинського пророка,
Де стоїть Шевченко в стороні,
А за ним (на конях) рівним строєм
З кулеметами, рушницями в руках,
Степова дивізія героїв
Заступає окупантам шлях.
«Што такоє?.. Караул!.. Бандіти!..» -
Загукали морди із машин,
Перелякано завили-забібікали
Їх машини в круговерті шин,
Кабінети владні спорожніли
І злетіли із копрів зірки,
І кудись в Москву пошелестіли
Іще вчора владні тупаки…
Та не сталось так. То все – уява,
Мертвих не підняти із землі.
Хоч сьогодні є у нас держава,
Тільки українці – не в сідлі.
Не злетить Пестушко з п’єдесталу,
Окупантів лютих не змете.
Мусимо самі змести навалу,
Якщо думка ще жива про те.
