Ти знаєш,
поїзд сьогодні
не говіркий.
Він мовчить.
Тихо проїжджає
перспективну
дистанцію.
Стовпи з ліхтарями
прокидаються.
Все спить.
Тільки небо випромінює
повітряну
грацію.
Станцію оповив
злегка синій
туман,
який обіймає
твою куртку та шапку.
Вітром проскриплюється
старий покинутий
кран,
який ехом поспівує
переливаючись
в крапку.
Краплі торкаються:
холодних дахів
покинутих вулиць,
садиб й магазинів.
Він немов жваво
жбурляє пораду,
щоб ти зрозумів,
що найважчий урок,
це бути людиною.
силуети споруд,
сьогодні мовчать
і тільки вдивляються
крізь об'єктиви.
Нічні таксі
тільки не сплять.
Дороги ведуть туди,
куди поїзд зникав
в перспективі.
