ЗАЧИН

У природі не має доброго,

не має поганого - усе є невід'ємною частиною буття.

Світ прокидається навесні, пробуджуючись від зимового сну, і знову розквітає бурхливе розмаїття життя.

Тонкі паростки, що віднайшли шлях із глибин промерзлої землі, поступово наливаються рясними дощами та світлом молодого сонця у духмяний травостій.

З плином часу багатство, що колоситься на полях, обласкане сонцем та вітрами, досягає своєї зрілості та стиглості.

Сповнене сил та життя, воно уособлює всю велич, красу та вольове прагнення до існування в цьому світі.

Природа віддає найкраще,

природа забирає найкраще.

Та час іде,

бо так

треба...

По осені настають Велесові години і все відходить до сну: засинає земля, завершує свій річний колообіг сонце на небі і весь живий світ завмирає...

То відчувають птахи і, поступово, один за одним, збираючись у клин, відлітають кудись...

у ті краї,

які звуть Вирієм -

Боже місце,

місце вічного сонця і тепла ...

Можна було б приєднатися і летіти разом із ними,

але тоді...

я не побачу головного,

я не побачу, що далі,

я не побачу її...

Стільки усього повинно статися,

невідворотного, невід'ємного,

без чого ми не зможемо відчути і зрозуміти, що таке відродження навесні.

Стільки усього ще повинно статися...

Бо так...

Треба...

_____________________________

Слухайте на YouTube| Spotify| iTunes

Грудень - Зачин