Романтична трилогія. ч.1. «Будинок щастя у Карпатах»

Олександр Попроцький

Засніжені старі Карпати,

І знову сипле білий сніг,

Давно вже почало смеркати,

Бо потихеньку на поріг

Ступає зимній тихий вечір,

Десь засвітились ліхтарі

Удалині. Подібно втечі

День все зникає у дворі,

Де вже давно, мов сотню років,

Старий будиночок стоїть

Із дерева. За кілька кроків,

Не залишивши ні на мить

Будинок той, росте смерека

Казкова, пишна, запашна,

Усім видніється здалеку,

Неначе той маяк, вона

Вказує шлях до цього дому,

Де хтось вже світло засвітив

І, старанно розклавши дрова,

Камін великий запалив.

Тепло зігріло жовті стіни,

Запахло деревом і знов

Найбільше серед Полонини

Тут відчувається любов…

Крізь скло видніються там двоє,

Розкішна жінка й чоловік,

Вони чарують нас собою…

Не опускаючи повік,

Готові бачити картину

Спокійну, мирну, мов той сон,

Яка тебе, немов дитину,

Чарує під віконця склом.

Він, зручно на дивані сівши,

Дивився мирно на вогонь,

Вона вустами ніжно-ніжно

Торкнулася його долонь.

Лежала на його колінах

І у положенні однім,

Неначе на м’якій перині,

Геть провалилася у нім.

Її розкішні довгі коси

Лежали на його ногах,

Які йшли довго, бивши роси,

До неї по життю стежках.

Погляд сумний її та довгий

Лишався на його очах,

Вона не думала нічого,

За го́рами лишивши страх,

Що хтось їх може розлучити

Для пристрастей або спокут,

А значить варто зараз жити,

Цією миттю і ось тут.

І тут було усе для щастя,

Тепло, будиночок, вогонь…

Ні, не від дров, горівших красно,

А від його міцних долонь,

Які продовжували гріти

Її обличчя і вуста,

А він продовжував сидіти,

Про щось задумавшись. Відтак

«Коханий, — раптом прозвучало, —

Налий мені іще вина…

І щоб терпке солодким стало…»

Мов загравала з ним вона.

Він посміхнувся, потягнувся

До невеличкого стола,

Що поруч, келиха торкнувся

З блакитного гірського скла.

На нім помада видавала,

Що келих вже у неї був,

Вона легесенько привстала

І пригубила, він відчув

Знов її подих, (так бувало),

Що ейфорію видавав

І, щоб вино солодшим стало,

Ніжно її поцілував…

Терпке вино робило вечір

Солодким, ніжним та палким.

Погасло світло… Холоднеча

Не покорила їхній дім.

Сніжок неначе пледом білим

Будинок щастя укривав.

Їм все здавалось теплим, милим -

Вона кохала, він кохав…

https://youtu.be/-GEG96jN6Mo