Зерна Роду
Догоряє вогнем день,
і серпанок вже не спить.
Чорні зорі зійшли лишень,
і застигла в повітрі мить.
А в руці не тягар - меч,
і шолом давить на чоло.
Від самого себе втеч -
життя скронями всивіло.
Заблукав остаточно мій
терням всипаний путівець.
у полоні безмежних мрій -
лише пам`яті острівець.
У безвимірі сірих снів,
та безкраїх шляхів, знай,
не один ти в полоні днів
захищаєш свій рідний край.
Поклади в борозну зерно,
і залишить воно слід.
Якщо стиглим було воно,
значить сильним буде твій Рід.
