Знов ранок ніч прогнав із двору
Знов ранок ніч прогнав із двору,
А я чомусь так і не спав.
Зі мною це буває в літню пору,
Подушку вже давно не обіймав.
Лиш чорна кава стине в чашці,
А сигарета вже дотліла до кінця.
Я у вікні накришу хліба пташці,
Люблю творіння нашого Отця.
Там за вікном гойдає вітер дуба.
За пагорбом дзюрчить вода.
Гойдалась на землі зелена шуба,
І ніжно так хиталася трава.
Яскраве сонце в хату засвітило,
Своїм теплом обличчя зігріва.
Тепер нема того, що так гнітило,
Втекли “не добрі голоса”.
Лежу на ліжку дивлячись на стелю,
Лежу й осмислюю життя.
Так захотілося мені в пустелю,
Набридло це щоденне маяття.
Життя на все ярлик поклало,
А те що прагну, має гриф табу.
Втекти бажання завжди виникало,
Та сам від себе не втечу…
