Зозуля
Відколи вродило поле,
Зозуля співа про долю,
Кладе в зеленаві руки
Округле каміння звуків.
Смакує цукрову вату
Липневий нероба-дощик.
Купив би “ку-ку” багато,
Та їй не потрібні гроші.
Ти маєш тавро поранень,
Якими, напевно, гордий.
Даремні твої надбання:
“Ку-ку” не почесний орден.
“Ку-ку” – і в очах нуртує
Прозора солона суміш.
Зозуля тебе врятує.
Ти чуєш її? Ти чуєш?
