Осип Маковей
Тихий сон по горах ходить,
за рученьку щастя водить.
І шумлять ліси вже тихше,
сон малі квітки колише.
Спіть, мої дзвіночки сині,
дикі рожі в полонині!
Не шуміть, ліси зелені,
спати йдіть, вітри студені!
Коли помрем і заростем квітками,
у споминах ще оживем не раз,
аж поки поруч з нашими кістками
заснуть усі, що пам’ятали нас.
І буде се вже наша смерть остання,
наш порох вітер світом розжене;
прийде весна, прийде пора кохання,
Заплатив я податок кривавий —
сам у війську служив вісім літ,
у війні з пруссаком став кулявий,
надививсь на людей і на світ.
А тепер і мій син уже служить…
Я без нього не маю і сну,
та нехай, як прийде, надолужить
всю роботу, а я відпічну.
Помер рекрут в непривітній столиці,
здалека від свого села,
від матері, убогої вдовиці,
від любки, що в селі жила.
Помер, не бачивши у час конання
ні слізки жалю, ні зітхання.
І вже його везуть на чорнім возі,
Був монастир, а в нім черці —
відлюдки тихі, богомільні
і в’язні віри добровільні,
що в божому жили страсі
і словом правди та хрестом
боролися колись з гріхом.
Тепер вже тих черців нема,
Мені здається: я не жив,
а тільки все збирався жити,
чогось шукав, за чимсь тужив,
бажав комусь весь вік служити;
аж ось і молодість минула,
не живши, втомлена заснула.
І день прийде, як та сльота,
я довгу панахиду правлю:
В дорогу, в дорогу! Іду, моя доле!
Чи цвітами піду, чи терня поколе,
чи певно там зайду, чи щастя там найду, —
іду, де побачив мету.
Не вернусь з дороги, хоч мучить тривога:
чи справді до щастя веде ся дорога,
чи гідне є муки, і бою, й розлуки
Ось блиснув метеор і згас,
Як у життю щасливий час.
І на всесвітнім цвинтарі
Лягли десь відламки зорі.
Так розпадалися світи,
Живуть і гинуть без мети.
Понад хмари! Понад хмари, брате!
Вийди в гори з навісної хати!
На верхах самітних там ще тихо,
Не зайшло туди ще людське лихо.
Не встають там ще весняні чари,
Вітер там горою, низом хмари.
І тут у горах хрест! От край проклятий!
Куди не глянеш, Бог на хресті розп’ятий.
Знання нема, а крізь безодня віри,
І всюди рабських шибениць без міри.
Землею гомонять пісні воскресні,
А люди ждуть на ласощі небесні.
