Poems by Леся Українка

All Poems Original Poems Translations

« ‹

…

5 6 7 8 9 10 11 12 13

…

› »

Відповідь

Не жаль мені, що я тебе кохаю,

Та в нас дороги різно розійшлись.

Ні, не кажи, що зійдуться колись!

Не зійдуться, мій друже, я те знаю.

Моє кохання – то для тебе згуба:

Леся Українка

Питання

Що ти говориш, любко моя мила?

Се наче грім з ясного неба впав!

Чи я тебе не щиро покохав?

Ні! Певне, ти мене ніколи не любила!

Журливо ти хитаєш головою

Леся Українка

Вишеньки

Поблискують черешеньки

В листі зелененькім,

Черешеньки ваблять очі

Діточкам маленьким.

Дівчаточко й хлоп’яточко

Під деревцем скачуть,

Леся Українка

«За правду, браття, єднаймось щиро»

За правду, браття, єднаймось щиро,

Єдиний маєм правий шлях,

Єдину, браття, всі маєм віру,

Єдине серце у грудях.

Нема в нас, браття, ні зради лихої,

Ні кривди ми не боїмось,

Знамена держімо правди святої,

Леся Українка

«Дивлюся я на смерть натури»

Дивлюся я на смерть натури, і благання

Я посилаю доленьці своїй,

Щоб і мені дала кінець такий,

Щоб я була спокійна в час конання.

Ніхто щоб не почув тоді мого ридання.

121

Леся Українка

«Шлю до тебе малий сей листочок»

Шлю до тебе малий сей листочок,

Може, ним я тобі пригадаю,

Сею тріскою з нашого гаю,

Наш далекий волинський куточок.

Озовися, мій друже, до мене,

Твого слова не чула я з літа,

Бо я прагну від тебе привіта,

106

Леся Українка

Жалібний марш

Вмер батько наш!

Та й покинув нас!

Ох, і смутний настав час!

Сиротою наша мати зосталась!

Звідки ж тебе виглядати?

Чи по степах, чи по лугах шукати?

Чи сокола послати?

Батечку ж наш!

Леся Українка

«Чого то часами, як сяду за діло»

Чого то часами, як сяду за діло

Або як вже працю кінчаю я сміло,

Не раз се на мене, мов хмара яка,

Спадає сумная задума тяжка?

Така то задума спиня мою руку,

Що людськую бачу кругом себе муку,

Недолю та сльози – і думка зрина:

123

Леся Українка

«Я блукав колись по ріднім краю»

Я блукав колись по ріднім краю

Раю.

І шукав на сім земнім падолі

Долі.

Приблудився під стріхату

Хату.

Там дівчину стрів я винозірку

Зірку.

133

Леся Українка

Любка

Була в мами доня, Любка чорнобрива,

Розумная, гарна та нетерпелива.

Було, часом мама в місто виїжджає, –

Там-то вже пильненько доня виглядає!

От підросла Любка, віддали в науку.

Не зле було вчитись, – одну мала муку:

Хотіла дізнатись, життя яке буде,

Як в світі широкім живуть тії люди…

Леся Українка

Берег понад озером Гадаринським*. Далеко на горизонті ледве мріють човни коло берега і чорніє люд, що хмарою заліг далекий берег. Міріам, “одержима духом”, в глибокій тузі блукає поміж камінням понад берегом, далі зіходить на шпиль скелі і дивиться не на берег, а в глибину пустелі, вона бачить там когось удалині.

М і р і а м

Він там, він все сидить так нерухомо,

як те каміння, що навколо цього.

Леся Українка

Трагедія

Чує лицар серед бою,

що смертельна рана в грудях,

стиснув панцира міцніше,

аби кров затамувати.

Бачить з вежі гарна дама,

Леся Українка