Poems by Олесь Гончар

All Poems Original Poems Translations

« ‹ 1 2 3 4 5 6 7 › »

“Без краю топкі болота”

Без краю топкі болота,

Без краю пагубні озерця.

Перед очима встала та,

Що рицар звав би: дама серця.

Не у сталевім сяйві лат,

Як рицарі століть далеких,

Іде із лайкою солдат,

by Олесь Гончар

Небо

Так тяжко, так гірко іноді буває,

Що рад би, здається, померти

в цю мить.

А глянеш у небо високе, безкрає —

І знову захочеться в світі пожить.

by Олесь Гончар

Над Бугом

Сядем тут, відпочинемо, друже,

Розіславши на камінь шинель.

Ой широко розлився ти, Буже,

Ой далеко плисти до тих скель!

Кожен раз, як кисет добуваю,

Що її вишивала рука,

Пригадаю, усе пригадаю,

by Олесь Гончар

Нині ти не впізнала б мене

Чорний стовп до небес вироста,

Тільки кров на снігах, тільки дим:

На війні я вже сивим став,

А із дому пішов молодим.

Не пиши, не чекай, забудь.

В тилу іншого друга знайди.

Хай для вас повесні зацвітуть

by Олесь Гончар

“Був я в середні віки капітаном”

Був я в середні віки капітаном.

Пропадав по тавернах веселих.

І ще не дослідженим океаном

Сміливо я плив на хистких каравелах,

І відкрив я, упертий, мої острови,

Де ні воєн, ні сліз не було, ні крови.

Первісного неба краса полуднева,

І вітер, і сонце, й зелені дерева!..

by Олесь Гончар

Віхола

Нагадала мені віхола,

Що окоп мій заміта,

Як ти в госпіталь приїхала,

Вся від сонця золота.

Вся в цвіту пругкої зрілості,

Смаглощока і туга,

Від дівочої невмілості

by Олесь Гончар

“Мужні прострелено крила”

Мужні прострелено крила

Думі моїй молодій.

Скільки змарновано сили,

Скільки розбито надій!

Себе не жалів я для бою,

Вина не моя, що не вмер.

Гірше! З самим собою

by Олесь Гончар

“Ранець візьму на плечі”

Ранець візьму на плечі,

В кишеню — паперу лист.

Піду, невідомий предтеча,

У вітряний чорний свист.

Туди, де кедри стали

На скелях в гігантський зріст,

Піду од нужди, од печалі,

by Олесь Гончар

“Поля навкруг мене Жита попід руки”

Поля навкруг мене. Жита попід руки.

Забуду про війни, забуду про муки,

Про дим у воронках, нудоту від крові,

Смерть лейтенанта мого на півслові,

Коли ми ходили на штурм бліндажів,

Коли шматували нас міни чужі.

Знов слухаю степу я срібні пісні,

Знов чую, як пахнуть святі полині.

by Олесь Гончар

Маріння

Це було десь —

Байдужі пожежі, ніч, канонада.

Доблесть, як епос. І зрада.

І ліс, просякнутий кулями ввесь.

Це було десь.

Шмигнули в деревах чужі силуети,

Блиснуло, свиснуло вістря багнета.

А клич, мов ракета, звивавсь до небес.

by Олесь Гончар

“Рокочуть дніпровські пороги”

Рокочуть дніпровські пороги,

Шовкові співають трави:

Не завжди ми падали в ноги

Покірно, мов пси лягаві.

Не завжди нас зневажали

І правили нами кретини.

А тепер ішаками стали

by Олесь Гончар

“У муках, у битвах я, серцем вразливий”

У муках, у битвах я, серцем вразливий,

Цілий усесвіт збагнув.

Тому ходжу по землі юродивим,

Клену-проклинаю війну.

Безглуздя її проклинаю велике,

Лють геростратів нового часу.

Утікши з полону, на зелені вічній

Я, босий апостол, телят пасу.

by Олесь Гончар