Рильський Максим
Цвітуть бузки, садок біліє
І тихо ронить пелюстки,
Напівзабуте знову мріє,
Як помах милої руки.
У небі вітер кучерявий
Колише теплую блакить,
І на землі гойдає трави,
М.Алексеєву
Посріблені ліси окуталися тінню,
А небосхил горить і віти золотить.
Виходжу я на шлях — на смугу ясно синю, —
І чудно й дзвінко сніг під валянком скрипить.
У цьому ж лісі я пив самоту осінню,
Спинилось літо на порозі
І дише полум’ям на все,
І грому гордого погрози
Повітря стомлене несе.
Умиється зелене літо
І засміється, як дитя, —
Весни ж і весняного цвіту
Надворі дощ, холодний вітер виє,
Одпочивай, рушнице, на стіні!
Куди іти, блукати без надії?
Ні, краще тут, у хаті, в тишині.
Тут у комину огник ледве тліє,
Та зогріває в серці, в глибині,
Веселі, чисті, ясноокі мрії
А я так кохаю, кого і не знаю, —
Далеку царівну.
А. Кримський
Тобі одній, намріяна царівно,
Тобі одній дзвенять мої пісні;
Тобі одній в моєму храмі дивно
Пливуть молитви і горять огні.
Ні, тебе нема, нема на світі,
Ти з’явилася у ніч осінню,
І уста твої, уста напіврозкриті
Я зустрів побожно, як святиню.
Ти з’явилась тихо, щоб мене збудити,
Блиснуть і розвіятися тінню,
І навіки в серці спогад полишити
Молочно-сині зариси ланів,
Сніг на листках — а листя ще зелене!
Я вийшов, я покинув сутерени,
Назустріч снігу голову відкрив.
Нарешті, що таке любов для мене?
Чи полюбив — це значить загубив?
Хіба немає світа і світів
Коли усе в тумані життьовому
Загубиться і не лишить слідів,
Не хочеться ні з дому, ні додому,
Бо й там, і там огонь давно згорів, —
В тобі, мистецтво, у тобі одному
Є захист: у красі незнаних слів,
У музиці, що вроду, всім знайому,
Мені снилось: я мельник в старому млині…
Уночі затихають колеса.
Я не сплю. Часом качка в повітрі дзвенить
Чи кажан проти місяця грає.
У млині щось гризуть і смакують щурі,
Під колесами падають краплі…
Щука кинеться десь, і півсонний ситняг
Я помчусь по дикой степи,
Я надменно сброшу я
Образованности цепи
И вериги бытия.
М.Лермонтов
І шум людський, і велемудрі книги,
І п’яних струн бентежно-милий спів,
Зелені тіні по душі майнули —
М’якого моху свіжо-чистий тон,
Безжурності глибокої затон,
Одбите у прийдешньому минуле.
Блаженні будьте, уші, що почули
Святого щастя золотий закон!
Воно — в вінку із виноградних грон —
Дивлюсь, Кабице незрівнянний,
На молодечий твій портрет, —
І зачарований, і п’яний
Тобі присвячую сонет.
Кому артиста серце знане?
Йому зрідні лише поет:
Вони і житейськім океані
