Величко Сергій
Ми всі шукаєм сенс життя,
У кожного він свій.
А ти почни нового дня
З простих і мудрих слів:
"Я, Боже, дякую Тобі
Зайшли солдати в Божий храм,
у храмі зі всіма молились,
посповідались, потім Тайн
Святих Христових причастились.
І Кров пили і їли Тіло,
Пливи, хлопчино, бо потрібно пли́сти.
І хай трибуни поки що порожні,
Не підіймай до них очей з води навмисне.
Пливи за тих, хто пли́сти неспроможний.
Пливи, хлопчино, щоб не потонути.
Вірш про людську природу, але наразі можна присвятити його зомбованому російському народу
Нам так важливо бути пра́вими,
Навіть якщо не знаєм правди.
Людей думками хочем правити
І в головах їх бачим вади.
Всі як один
Коли дивлюсь новини -
хтось у завалах гине...
То відчуваю біль і страх,
немов упав мій власний дах.
І під уламками я й сам,
Мир - це антонім до слова війна.
Якщо не війна, тоді мир. Чи не так?
А в пам'яті вибух ракети луна,
до болю стискається клятий кулак.
Люди загиблі стоять, мов живі -
мої бідні люди, невинні ні в чому -
Він одягав верблюжу шкіру,
Він їв акриди й дикий мед.
І мав у Бога сильну віру,
Тому і знав все наперед.
Прийшов той час з пустелі вийти
Пишаюсь до сліз і до болю у горлі.
Не араб, не француз і не німець,
Я із тих, хто не може без волі.
Земляк тих, хто хоробро воює,
Підриває мости разом із собою,
Залишишся собою?
Можливо чи без змін прийти
людині з поля бою?
Б'є молотом важким війна
по тілу і душі...
Дозвольте людям помилятись
І пробачайте їм помилки.
Не треба довго ображатись
Та виставлять в щоденник двійки.
Бо всі ми учні і ніхто
Літає мрія високо у небі,
Та йти до неї треба по землі.
Щоб кожен крок відповідав потребі -
Скорочував би відстань до мети.
А у повітрі шлях такий примарний:
В кожній країні є люди, які не бояться висловлювати свою позицію і тому достойні поваги:
Хоробрий виходить із дому опівночі,
Йому не важливо, яке в нього прізвище
І національність, і колір шкіри.
Він вийшов вночі із своєї квартири.