Вікторія Головань
Пелюстки ромашок
Безтурботне дитинство
Уявити не важко
Пройшло якось швидко
Поле зелене
Посиджу ще трохи вдома
Можливо все саме пройде
Ця нескінченна втома
Всередині все наче гуде
В лікарні розводять руками
Діагноз не дуже потішний
Відчуваєш
Промінь сонця торкається обличчя
Гортаєш сторінки
Надаючи словам нових відтінків, барв
Обирати в 15 собі професію
Це як дати 6ти річній дитині ніж
«ну що ти, забула куди йде прогрес?»
Це ж просто, незважаючи на безліч протиріч
Тільки через кілька років можна зрозуміти,
На губах присмак крові
Душиш в обіймах
Токсичні стосунки
Не такі як у фільмах
Хепі енду не буде
Ловлю твій погляд крізь натовп
І наче вже все одно
Але я хочу п’яніти від твоїх рук
Як це було тоді, колись давно
А може це все я собі вигадала
Погляд
Один, другий, третій
Вчетверте буде дуже підозріло
Антракт відсутній, дивись по-впертому, сміливо
Що буде далі?
Майбутнє таке невідоме
Що буде на цьому фестивалі?
А час все пливе невгамовно.
Чи варто чекати на радість?
Світ досить стрімкий
Потрібно лиш встигати
Робити справи рутинні
Та соц. мережі гортати
Інше вирішить хтось інший
Прокидаєшся зранку
Дякуєш що живий
Сьогодні можна побачити світанок
А завтра - невідомо, буде він чи ні
Молитись Богу думаю вже пізно
Вона завжди виглядала на всі 100,
Дивлячись на неї відчувала трохи заздрість,
Очі які беруть тебе в полон.
Посмішка яка приносить неминучу радість
Кожного дня вбиралась в щось нове
Зів‘ялі квіти на дорозі
Люди оминають опустивши голову
Лиш темні фарби на цьому полотні
А ти боровся за свободу
Один необережний рух