Poems by Володимир Каразуб

All Poems Original Poems Translations

« ‹

…

18 19 20 21 22 23 24 25 26

…

› »

Завиває зима папільотки своїх вітрів

Заплітає зима папільотки своїх вітрів

Затирає сліди і заковує сизим льодом

Поети буває дописують власний вірш,

Що хапає за хвіст

І з’їдає себе до рогів.

А тоді вирушають в дорогу по білих слідах,

Володимир Каразуб

Місто

Поглянь на місто, що відбивається у вітринах вулицею,

Наче більше немає для чого писати промінням

Сонця на рустах фасадів про те, що не збудеться завтра,

Про те, що минає в тобі розчиняючись геть непомітно.

Завтра — це ще одна спроба прожити вчорашній день,

Вчорашні надії просунути хоч на клітинку далі

Володимир Каразуб

Геніальне подивування останніх часів на одному з останніх селфі

Які гарячі спопелілі землі, гаряче небо хмарами вогню,

Як смертоносно нам в протуберанцях

Клубками сонце спльовує слину.

З-під чалого коня гримить підкова,

Четвертий вершник голови стина,

Голодний тигр ставши людоловом,

Володимир Каразуб

Понад серце спів очей твоїх зійшов

Теплим голосом окутав та зігрів,

Кожне слово в нім туркоче про любов,

Я заслухався тобою,

Я заслухався тобою

І від щастя онімів.

by Володимир Каразуб

Балада про радість та журбу

І тільки час зведе на пси

Юнацький шал і пломінь плоті,

І скільки долю не проси

Прощання й смерть завжди в роботі.

Хоч сонце в літній позолоті

Влива безсмертя у раба,

Володимир Каразуб

Міжчасова безмовність

Так легко обривається в тобі

Мотив весни.

Мотив без нот, без імені, без слова,

Що йде за ним.

Спадає цвіт, зникає світ, вгорі

Здається, — байдуже. Міжчасова безмовність.

Володимир Каразуб

Монолог запеклого

В тобі є щось, що багатьох лякає,

Складне всередині, мов довгий монолог,

Написаний весь п’ятистопним ямбом,

В якому мудрагельствує герой,

Все про своє, далеке, запланетне

І прагне далі. Далі! Уявіть!?

Володимир Каразуб

Не повні печалі вітрила твої,

Не п’яні від теплого бризу, що в хвилях.

Ніяк не відчалиш від тих берегів

Де мила твоя залишалась.

А море сліпило лускою хвилин,

Володимир Каразуб

Знаєш...

Знаєш, ти можеш вірити в що завгодно,

Читати до біса усяку-всячину

Книг: романів, поезій, повістей,

Додатися краплею до повноводної

Ріки свого міста. Гарчати від злості,

Чи, знаєш, мурликати від любові

Володимир Каразуб

В міських закапелках

В міських закапелках зализаних вулиць дощем,

На площах в перетинах долей, кохання, зустрічей,

Навряд чи прохожий спитає тебе про те,

Чи справді ти любиш колір її очей.

Сіро-зелене плаття по формі ніжного

Володимир Каразуб

Гроза

Життя переходить в грозу за плечима,

За спинами поглядів, що розвертаються в профіль,

Кривавий чорнозем, закидує пензель в картину,

І зганяє вгорі темні хмари вітрів художник.

Він міркує про час, він вслухається у водоспади,

У те, як гойдається маятник, як монотонно...

Володимир Каразуб

Килим

Не здається тобі, що наш світ безкінечний килим

Теплотканний, химерний в узорах розлитої пряжі

Що тече він за човником яви, стрекоче та квилить

То сонцем на води, то вітром на гори ляже.

Наче хвилі на нім, чи займисто заквітчане поле,

Що одному побачаться хмари, то іншому храм, та

Володимир Каразуб