хтось колись
Найважчий тягар — бути повною протилежністю самого себе.
Ні до чого не відчувати суцільну, беззаперечну потребу.
Сумніватись у всьому що сумніву піддається
і в тому, що не піддається — сумніватись теж.
Вони запитують про плани на роки,
так, ніби я колись складала звітність.
Запитують про шлюб і про вагітність,
яким ім'ям назвуться малюки.
Вони запитують: як не сім'я, то що ж?
Мов Хвильовий, хвилями тікаю свідомості
до внутрішніх своїх світів,
написала пару віршів
і вважаю це головною ознакою своєї присутності
у вашій вагомості
Засыпать я хочу среди гор,
под вершиной смотреть на звезды.
Год в квартире – не приговор,
ведь вернуться всегда не поздно.
Дни считать, что проходят мимо
Слышала, взрослые голову не теряют.
Говорят, это даже немного смешно.
Чтобы взрослый так взял, как в кино
лишь от взгляда сердцем растаял
Чтобы взрослый начал смеяться
самым детским пронзительным смехом
Прятаться от жизни я пыталась,
«Не достанут», думала довольно.
И как в жизни люди б не старались —
мне никто не сможет сделать больно.
Вот смотри, я как всегда пуста
Сумніви призначені для дорослих,
я хотів би ніколи не виростати.
Не знати що таке клятий поспіх
і не знати що таке марні втрати
Я хотів би вірити, що всьому є момент
і що всі втрати мають причини.
А может у Луны внутри
Тоски посажены цветы
В ней изначальность красоты
И одиночества
пророчество
«Человеку нужен человек»
лгут глупцы, мне человек не нужен.
И сама я доживу свой век,
и сама я разделю свой ужин.
И сама смогу уйти в моря
Сьогодні знову пам'ятник встановили,
й старий, непотрібний, десь поряд знесли
а знаєш, я справді б дуже хотіла
пам'ятник знесиленим
Каждый твой завиток волос
вокруг сердца стелется гладко
не смотри на меня так, украдкой
и не хмурь в ожидании нос.
Нам нет поводов вовсе спешить,
Все говорят о смерти и любви,
ведь у двоих нет ни начала, ни конца
Они обручены, кольцом,
таким же бесконечным
Как взгляд печальный твоего лица.