Максим Марков
Я всі роки запишу в один день,
і всі слова зіжму у один звук.
Щоночі буду додавать пісень,
сидітиму в кутку, немов павук.
Я всіх людей зберу у одну тінь,
Стрибай, мерщій,
чого ти ждеш?
Чого танцюєш,
а не п'єш?
Бачиш салюти,
Вы любите друг-друга вечность,
вместе радуйтесь ещё больше.
Ощутите всю дней быстротечность,
проживите вдвоём подольше.
И души в любимом не чая,
Ещё один день мною прожит,
а большего мне и не надо.
По ночам моё сердце всё гложет,
мыслей всплеск, ожидая парада.
И я на день, но ближе к чему-то,
Простягну тобі руку - тримайся,
простягну пістолета - стріляй.
Поки поруч стою, не лякайся,
ти цим світом прекрасним гуляй.
Простянгу тобі лезо - так ріж,
Я кричу «на добраніч, цей Світ!»,
і лиш чую своє «вже світанок!».
Я усім передам лиш «привіт»,
не прокинусь я більше на ранок!
Пусть всё катится к чёрту,
я знал.
Я прижму себя к борту,
в финал.
Ни к чему мне жалеть,
Між нами сотні довгих миль,
міста - гіганти, а дороги - змії.
Незмінним залишився тільки стиль,
у твоїх слів: вони мої надії.
Небесний сир ясніший в ночі чорні,
Я упал головой на асфальт,
мне десятый этаж не помеха.
Заливаю я кровью гештальт,
будет снова народу потеха.
В тебе столько сил,
и столько труда.
Полежи на плече,
не спеши никуда.
В тебе столько боли,
Машина думок,
емоцій коробка.
Ніби храм без свічок,
лиш цукерки обгортка.
Порожній конверт,
А я досі ще вас двох не забув,
серед неба ви цілі сузір'я.
Я сам винен, що довго так бовдуром був,
і вже вирвав усе своє пір'я.
Як ви там, я не знаючи, вірю у те,