Маркіян Козак
Нещодавно був у місці,
яке хотів відвідати з тобою,
воно прекрасне до нестями,
й сповнене важкої боротьби.
Там сповна пристрасті й кохання,
й повені відлюдського благання.
ми всі рано чи пізно помремо.
підемо звідси назавжди,
лиш по собі залишимо цей слід,
який мов лід, стече водою.
розтане, зникне між віків,
змішається з дощем, мов попіл,
коли настане день пригоди,
ви приходьте до народу.
встаньте разом, як до долу,
очі підніміть на гору,
там побачите ви нас,
дружній, атмосферний клас.
Якесь таке дивне відчуття,
коли любиш наче,
мов диття,
готовий дарувати всесвіту життя,
але чуєш лиш, останєє прощання.
чому, чому на світі повно радості й злуки?
я дякую вам,
за те, що ви дали
і за те, що ви є.
