Любов Шпирко
Метелиця-хурделиця
Землею сумно стелиться.
Не бачити їй сонечка,
Лиш вогники віконечок.
Мете вона і плаче,
Що сонечка не бачить.
Іскриться іній попід хату,
В саду замерзли калюжі.
І де-не-де похмурий вітер
Змітає листя з-під землі.
Так осінь хоче сповістити:
Прийшов початок вже зимі.
А чи послухать казочку ви діти не готові?
Мерщій всідайсь, бо знаю,
Ця казочка чарівна,
Дарує вона мудрість
А, інколи, і вміння.
Прийшла вона не звідкіля,
А, Б, В, Г, Д, Е, Є
В алфавіті нашім є.
А – абетку починає,
Б – її наздоганяє,
В – біжить, немов витляє,
Г – сестричку гарну має,
Граки гадали думку,
Як скуштувать жувальну гумку?
Щоб зуби не зламалися
І дзьобики зосталися?
Не знали, гордовиті,
Що та мікробом вкрита
Ич, погляньте у вікно.
Журавлі кружляють.
Мабуть, скоро вже зима,
В ирій відлітають.
Ви, журавлики, летіть,
От у нас і дивина:
Зранку стріли комара,
Що на ганку, мов той слон,
Споглядав десятий сон.
Ви, мабуть, не вірите у це.
Та скажу, що це іще не все.
Сніжинки-балеринки
Кружляють у танку.
Не журяться – кружляють,
Хоч завтра вже розтануть
Й потонуть у воді.
Сьогодні ще пушинки
Гелготала ґава зранку,
Що не хочеться їй манки.
Вчора ґанок, наче ліс,
Морозець сніжком обніс.
Й ґава, наче вертоліт,
поспішила сніг глядіть.
Без спорту людина, мов ягода в полі,
Ламається швидко і гасне поволі.
Коли захворіє – втрачає опору,
І дух свій втрачає й втрачає всю волю.
Падав сніг, сипав сніг,
А тоді – стомився,
Трохи-трохи поскрипів
І водою змився.
Мабуть, соромно йому
Стало бути снігом.
Летять журавлі
У далекі краї,
Залишаючи спомин про себе:
Біло-чорні ключі
І пронизливий гомін
Із неба.