Serhii Wened
Я думав, що прийде час.
Та він лиш від мене втікає.
Я думав, що вирішу враз,
Та відповідей ще я не маю.
Коли у проблем водоспад
Ти не така як інші всі жінки.
Для мене ти давно вже стала особлива.
Твоя краса і врода і любов,
Мені подарувала крила.
Багато що з тобою ми пройшли.
Хочу я полюбити себе,
І прийняти усі свої вади.
Знаю, щастя тоді не мине,
І не стане ніщо на заваді.
Хочу просто життю я радіти,
Ціла вічність завмерла у твоїх очах.
Ціла вічність, і більше не треба.
Зазирнувши у них – поборов в собі страх,
І сильнішим я став біля тебе.
Я не знаю, чи будуть іще перешкоди,
Мій корабель не піде вже на дно,
Бо субмариною із дном він зіштовхнувся.
Напевно стане скоро літаком,
Тримайтесь всі, від мене хто не відштовхнувся.
Зостався хто, не дивлячись на те,
Я дивлюсь, як прокидається сонце,
Як гуляє воно по парку.
Заглядає у кожне віконце,
І дає до пробудження знаку.
Я давно прокидаюсь у темінь.
Вирощуй силу у собі,
Бо твоє тіло то є храм.
Повір, не тільки для душі,
Але й на зло всім ворогам.
Забудь ти про свою печаль.
Я хочу позбутися всього,
Чого досягнув я в житті.
Я хочу позбутися цього
Гімна у своїй голові.
Я хочу усе це змінити,
І зміни вже не за горами…
Було багато перешкод.
Засяє сонечко над нами,
Ми на шляху до нагород.
І так втрачали ми багато
Ти можеш назвати мене невдахою,
Як ніби нічого я не досягнув.
Та я завжди повертатимусь птахою,
Що створена з попелу та вогню.
Ти можеш назвати мене скотиною,
Усе так просто в нашому житті,
Та ми самі ускладнюємо все.
Хто хоче – той знайде перлину у лайні,
А хто не хоче, тому вічно не везе.
Він і не мріяв, в Бога не просив.
Братан, ти вибач за розлуку,
За те, що я зайшов у тінь.
Я пережив і біль і муку…
І говорив я сам собі: Амінь!
Усе пішло не так як треба,