vasylenko .ko
Не чекай того дня, коли станеш
Дещо кращим за щучим велінням .
Не чекай, доки крига розтане,
Доки щастя дозволить хтось інший.
Не чекай, доки просто натрапиш,
Пізно й дещо зимно на дворі.
Ось і зник далекий поплавок.
Сірий і полатаний човнок
Тихо маневрує по воді.
Інколи важка сумна зоря,
Йодова іржава диско-сфера,
Злобным роем изжаленный,
Ты убегаешь мимо.
Прячешь себя в нечаянность,
Это печально-мило.
Прячешь мыслишки дырявые,
Мой славный, мой милый Икар!
Я крылья твои уничтожу,
Чтоб ты никогда не летал,
Со мною остался подольше.
Я темрявою жадібно уп'юся,
Згорить поволі фосфорична днина.
Як купіль тепла огорне дитину,
Так в тиші ночі мирно розчинюся.
І стегон сяйво з бліддю порцеляни,
“Кто этот “он”, в стихах твоих?”
Мне часто говорят и кстати
Так сложно отвечать, ведь стих-
Лишь связь, где “он”... Пойми, читатель,
Никто из “он” не жив, не жил,
Никто не знал меня и впрочем,
Я б торкнулась рукою плеча.
Я б заділа його навмисне.
Як смітина в прозорих очах,
Ніби в тиші гарматний вистріл,
Я зруйную статично святу
Недоторкану цілість матерій
Ти -нестабільна просторова одиниця,
Твоє ім'я звучить в радку питань.
Ти- хаотичне втілення бажань.
Я хочу і готова обпектися.
Крізь сумнів ти нічого не збагнеш,
Блюз більше, ніж здається,
Це не просте мистецтво.
Він- такти мого серця
І зрілі ритми сексу.
Він в ґратці скалки льоду,
Ось мій білий килим-
Чисте моє сумління.
Просто його не відмиєш,
Сильно таки забруднився.
Берци, сандалі, туфлі
Чужі вірші не читаєш?
А навіщо ж? Не читай!
Ми їх так з нудьгою, знаєш,
Просто пришемо. Нехай...
Одну крихту свого серця
І хвилинку часу,
Мы так молоды, неуловимы,
Неугомонны и неутомимы,
Ведомы лишь лучшими чувствами,
Своей хрупкой и светлой мудростью.
Ни сна, ни стыда не зная,
Никогда, ни за что не скрываем