Анастасія Стасюк
Під склепінням величних хорОм
Причаїлася мрія таємна.
Між оздоб і зелених крон
Все примарніша і непевна.
Все прозоріша й непотрібна,
Плаче наше небо
Сльозами гіркими.
Я чекав на тебе,
А діждався зливи.
Ти не захотіла
Кристально-чистої торкаюся душі.
В ній цілий всесвіт, схований від тебе
Із потаємних дверець при житті
Манило світло лагідно до себе.
Збігалося все чорне і брудне,
Я выбираю молчать...
Не ранить бесполезными словами.
Как можно этого не замечать? -
Худшую боль ведь создаём мы сами.
Когда ссоримся - не видим границ:
Смелый удар по самому больному...