Віталій Білозір
Я так люблю очей твоїх невинність,
Легку вуаль магічності на них.
Хіба безцінне втратить колись цінність,
Хіба кришталь замінять на граніт?
Дозволь мені кохати карі очі!
Дозволь любить коралові вуста!
Душа хотіла випити вина,
Терпких отрут
І солодів медових.
Бо чаша горя випита до дна
Із вуст бджолиних,
Спалених в прокльонах.
Божеволіла ніч...
від її голубих очей.
Оксамитові губи безумства
Довели до безпам’ятства місяць...
Дотлівали замріяно зорі
І коптили її вуста.
Ви не питайте, що у мене в снах.
Там безлад, хаос, беззаконня
І чорний кіт на підвіконні
Розсипав зорі.
Там є планета, там моя земля!
І хтось здаля
