Poems by Дана Кремінець

Тоді так склалося життя

Нехай для тебе душу відморожу

Та щастя більшого нема

Я є…та просто я не поряд

Я чую як відлуння йде серцебиття

Я завжди залишаюся з тобою

Хоч поряд вже давно мене нема

І ось,ти вибрала свій шлях,

Ідеш по ньому босими ногами.

Ти тягнеш хрест свій,він важкий,

Але ти тягнеш не зверта уваги.

Твоє життя нестерпним стало.

Ти хочеш жити, та не можеш.

Твої слова пустими стали,

У них нема ні жалю,ні тривоги.

Я просто більше не кохаю, у серці пусто і душа тремтить.

Та тільки як тебе згадаю то просто хочеться піти.

Піти і більш не повертатись, піти на зустріч не тобі.

Я більш не хочу сльози витирати,

А просто далі з усмішкою йти.

Я хочу всім зустрічним усміхатись,

Щоб всі дізналися що я жива,

Не хочу більше існувати

Її очі важко з чимось порівняти,

То вони схожі на небо

І в них так хочеться літати.

То вони схожі на море,

В якому важко потонути.

Інколи просто схожі на себе,

Від яких погляду не можна відвернути.

В них закохатись легко,