ніхто і ніколи
тисячі версій мене
розкидані по вулицях міста,
як недопалки та пляшки.
знову п'яний
знову сам
знову ця йобана програма
"мама дала життя,
тато характер,
а я першокурсниці,
яку вперше бачу".
минуле - порожня книга в руках,
чи то Фенікс, що сяє в вогнях?
історія - це не лише купа сторінок,
це кава уранці, п'яне слово нічної хвойди.
кричала на мене, як
на холопа, забувши
про все інше,
крім наших тіл
в голові моїй барвисто розливаються,
божевільні картинки, думки ожили в реальні барвінки.
шалені акварелі жадання на тлі вимальовуються,
хороводи розпусти у незайманих кутах вирисовуються.
війна, кров, смерть всюди,
люди хочуть вбивати,
а я посміхатись.
одним змахом руки
розвалився на ліжку
тиж прожогом дивишся
ніби я божевільний
про рай базарять знову цілий день,
та я, в ці кончені ребуси не вірю!
ми - самотні привиди, сучі пси,
яких п'яні гноми ловлять з огиди.
ми - зіпсовані машини плоті й крові,
сточені іржею гріхів чужої зброї.
система збоїть, деталі не злагоджені,
ремонт безнадійний - шлях утилізації.
люблю лиш чорнило, п'ю його вміло,
трахаю запекло, цим єством животію.
від нього народжуються строфи,
виникають нові строки -
не істоти плоті й крові,
лиш віршів гарячих стопи.
вогонь пекельний в крові розпалився -
банальний паліндром життя звівся.
остання чистота в мені здохла,
лиш похіть чорна, в душі Зоха.
