Дмитро Папірник
Цвітуть і пахнуть квіти!
Дорогою вперед ідуть чужі та наші діти і всі їх бачать
Роздивляються , стоять і плачуть
Бо квіти в' януть і помирають...
І допуску до них немає.
Варто лиш сказати раз неправду
І втратити довіру назавжди
Варто лиш невчасно промовчати
І втрати людину навіки
Та іноді потрібно людям і брехати
Хто ти є насправді?
ти моє покликання чи може
ти -- розчарування?
Так хто ти є по сУ́ті
Ти моя опора?
А я все думав , що побачу день
Коли одного разу зустрінемо тунель
Та раптом я побачив із машини
Тебе у білій сукні на весілля
Йшла ти вздовж стежини, неначе божевільна
Уся в болоті та на підборах
Сьогодні нас веде стежина
У темний, сірий ліс
Який жахає кожного
Убивчим запахом нарцис
Сьогодні разом з нами
Глибоко в душі я розумію, що найкращий час це ніч,
Але коли один залишуся я вдома, трохи лячно , трохи я псіхую...
Чому моя уява приходить не сама, а з монстрами під ліжком?
Кожен шурхіт , кожен шопіт, лаяння собак, ударом гілки по вікні – усе примножує моя уява.
І спогади на самоті залишуться з тобою
І знову згадую ті дні
Коли разом ми заходили у вихідні
Поринали в небуття
І кожен з нас пірнав у почуття
І Кожен день я чекав
Лише разок покинув вас.
На довгий час, та я вернуся...
Осіннє листя падає на чобіт
Зелені та оранжеві гарбузи уже на дворі
Я знав коли обрати час!
Когось лякає вітер – холодний , тихий і безшумний
Поривом може знести усе навколо
Когось лякає полум'я
Горить і кожен знає до чого може привести
Когось лякає ліс
Безстрашний чорний у своїх тривозі
Тривожний шум збудив мене
І мерехтіло світло.
Я думав, що це наснилося мені
Та раптом я збагнув
Що хтось стоїть за спиною .
Холодний подих вітру
Коли кораблі розбиваються
Людям одне залишається
стрибати у палуб у воду
щоб лишити хоч якись шанс на свободу
Боже я так хотів
Стаємо зранку, будильником чи променем ранкового сяйва.
Розписуємо плани на сьогодні.
Снідаємо або не встигаємо,
Тримаємо курс на роботу, навчання чи може в школу,
Думаємо, що кожен день змінить нас,
Проте, є невдачі, а є щасливі дні.