Юлія Дунаєвська
Чому не казали, як важко любити,
Як чинити мені, щоб були щасливі всі?
Від того що не винна людина,
Але я відчуваю біль.
Закрити діру, іншим хотіла,
Буревій емоцій здійснив помилки.
Він називав її сонечко, котик
Відношення торкалось її на дотик.
Вірити фразам не було в її планах,
Правда то дія, і то було страхом.
Ненавидить запах, що стало коханням,
Чому не залишив її, це було знаком.
Дівчинка з Херсону
Поїхала до табору.
Де спокійно де нема війни,
Погрожуючи власністю.
Не буде в мами доньки,
Робіть так як сказано.
Ненависть моя коханням покрилась,
Заступили небо гілля дерев.
По обидві сторони поля бою,
Не бачиш не чуєш мене.
Слова птахи перелітні,
В комірку ховаєшся в раз.
В ночі час зупиняється.
Всі сценарії стираються ,що писав в своїй голові.
В житті там ніж в серці, біль ллється сльозми.
Темрява в зіницях пробиває проміння світла почуттів.
Кожна секунда спливає морем повітря, у відкритому вікні.
В думках постійний потік: що буде далі?
Твій світ розумію, але стала іншою,
Змінила я погляди, і лотос поплив,
Зелений з червоним, ти можеш знайти себе, але зараз послухай мій світ:
Що якщо завтра тебе не побачу,
Що якщо більше не буде того
Що я любила, для чого пахала,
Мертвою аніж чуже жити.
Нещастя, життя в майбуттях
Не буде здобутку, буде повчанням,
Не квапся, насінину саджай
Проростає, живе, і дивиться,
Її добре поки живе.
Ти любиш сніги більш ніж мене,
З твоїх поцілунків лине дощем.
Стою на краю, тримаєш мене,
А погляд твій направлений верх.
Зроблю я крок у прірву ревучу,
Відпустиш, лиш погляд опуститься вниз.
Закрила рот рукою,
Задержала дихання,
Очі відкрилися, сльози покотилися.
Я просто намагалась жити, жити в радість.
Та зламала мене битовуха, сім'я моя.
Думки про одне, не хочу далі йти.
Ви говорите це просто слова
А за ці слова саджають у вʼязниці
Ви говорите тільки правду
А на цю правду закривають очі
Не ті, не ті хто має почути
В когось не має зору в когось немає слуху, але нюх, нюх чи розум
