Іван Андрусяк
поволі — так дозволено було —
земля й вода мінялися місцями
і ти не знав оракули чи грами
тобі прогнозували западло
верстав як тать історію судин
мажорних крил розтрощене суцвіття
немовби залишаючись один
потворні дощ покора і спасіння
потворний сад де вигуки і зграї
і самота що лузає насіння
над тілом молодого самурая
і вершники що обрані з півсвіта
місити гній коронного узвозу
чотири дні немов чотири літа
1.
його душа
бліда так само
не вміє очі відвести
від одержимої осанни
Прийшли до круга. Стали зусібіч.
І голови накрили прапорами.
І хтось завів нестямно довгу річ
про конуси і паралелограми.
А ми поволі падали в траву,
підклавши сон під голови патлаті.
І так виразно, ніби наяву,
я себе посеред ікони на дерево проміняв
і ніч прилипає до горла холодним вологим лезом
вони справді кожної ночі підбирають мені імена
і я прикриваю ними свій фіолетовий безум
легше терпіти муку вона виглядає старшою
її благородні стегна прикриті траурним шовком
я привітаю кожного кому дорога ця лажа
він прийшов сюди в справах
але в перших же дверях
зустріли його копняком
він усміхнувся
це здалось йому навіть дотепним
спробував зайти ще раз
копняк
вирішив піднятися на другий поверх
вимірювати запахом чи кроком
своє безумство зважишся чи ні
шкалу ридань як пута за пророком
карби перегортають водяні
розсердитись не стане зволікань
втекти не встигнеш лишиться забути
та ж катові котрий таврує длань
вода і дощ — істоти невмолимі
жива їх сіль і мова їхня рання
потрапили такими молодими
оскомами на наші поїдання
заходьте в дім а в домі ні краплини
заходьте в сад надокучати осам
заходьте в дно насипано людини
здається ми перестаємо слухати
такою безневинною печаль
скрадається вкороченими звуками
в яких живого імені не жаль
код бездоріжжя: ребра і вино
триматися як поручень на кризі
за те що доручити не дано
спочатку все було так
як я й сподівався
побої
льодяний душ
смердюча компанія натхненних
чорноробів з провінції
аж ось прийшов добрий психіатр
він не задавав зайвих питань
кров’ю покидаючи сліди
схрещуючи літери як лати
хоч на міліметр відсуди
тих кого не встигли покарати
меж мужичих випарів слина
треться об задихане ристалище
в хор симетрій впала сарана
забери усіх котрі зосталися
якби я був старосвітським турком
і вірив би в автоматичну міґрацію
із продірявленого невірними тіла
в серай
мабуть не бруднив би тоді стопи
перед призовною комісією
