Іван Андрусяк
на дні пекла
люди квасять капутсу
і плодять дітей
кажуть холодно як у пеклі
або вчора був пекельний день
кажуть мусимо вирватися з цього пекла
і обдумують втечу ув інші виміри
меж білих околів кастор і полукс
судяться за весну
мо повизбируєм їх по людськи
в одну труну
заради марії заради ясел
заради схованих в піраміді
повитікають з проколотих ясен
діти миліші ніж дорослі
тварини миліші ніж діти
кажеш якщо продовжувати
в тому ж дусі
мусиш дійти висновку
що наймиліша інфузорія туфелька
ну то й що
повернення на схід — вершина цих казок
їх серпантинний біг вповільнено а й досі
на вимогу бика згортається бузок
і квилить навздогін стара параска осінь
меж зламаних бажань колишеться як змій
нірванний листопад нічного банування
прощання — дотик шкла до вилинялих вій
Чи твій тато палить люльку?
Так мій тато палить люльку
Yes my father smokes the pipe
повтори цю фразу ще раз
і вона тобі відкриє
ві-
кно у світ
і коли ти сидітимеш на бродвеї
джузеппе казанова
якому так заздримо
не був ані надто багатим
ані надто сильним
а його епоха
знала мужчин так само красивих
а то й красивіших за нього
але був ґречний
нас зостанеться двоє
і життя золоте
і настояна хвоя
наші сни обплете
за дощами і димом
як безодня тонка
разом з нами ітиме
істинно кажу тобі — зима
так і час переступає тричі
і нікого вічного нема
нині понад нами чоловіче
все воно з-під немочі росло
і кришились хмари на дорогу
мислити — останнє ремесло
я диктатор і можу собі дозволити все
палити вішати мордувати
у всіх на очах ґвалтувати
найцнотливіших жінок і дівчат
дарувати повіям брильянтові забавки
тоді коли нарід жере коржики з висівок
говорити своїм міністрам
а поцілуйте мене точнісінько в задницю
одноактовий день відкипів як смола
на дорогах безкровних ні серця — нікого
і покручений берег нудний як мулла
заховався покірно у темінь до бога
але ми ще зривали губату хурму
фасували бархани і очі пороли
об суворе прокляття — таке що йому
Панночко з блакитними очима,
панночко з блакитними сльозами,
як мені хотілося навчитись
бути з вами і не бути з вами.
Як мені хотілося, повірте,
на вітрах проворно пелехатих
і вдихати вас, немов повітря,
якщо нам усе це вдасться здійснити
і всі ці сонця які ми плекали
у вазонахкамерних бесід
і келійних думок
таки зійдуть над обрієм
і нам не треба буде самим говорити
що ми ґеніальні
бо це про нас скажуть інші