Іван Андрусяк
0.
в їдкім повітрі слів відлунює вода
самотній шансоньє порипує в шамоту
відвідайте цей храм тут вичавлять роботу
і бездоганний джез набухне на вівтар
і з випарів лайна до бога як до поту
проживемо цю ніч як собаки на мерзлих плотах
порозбризкуєм тіні по колу — на кого цей жереб
вибирай собі хату де піниться морок і страх
а тоді розливай свою муку по синіх фужерах
тільки напис івритом на стелі або на землі
що стіна не поможе і місяць з вікна не настане
ниточками підвішені плаття жінки кораблі
Я помираю вас. Така печаль.
Така зоря над віком перестане.
Говорить Бог: Прости мені, Іване,
прости мені за те, що я мовчав.
Я все прощу, бо нині я помер.
Я довго знав, що буду жити довше.
І чорний плащ облизує підошви,
Андрієві Кокотюсі
димом теменним андрійку
осінь і праліс і просто
вилити в проріз вікон
озера синій простір
листям стелити кволим
брами і брили змоклі
одного разу пропив я усе що мав
залишився в мене останній промінь надії
і я пожбурив його на прилавок
шинкар не сподівався такого ґешефту
він розумівся на цьому і впізнав одразу
що то не якийсь непотріб
не примха прислужника
ні жадоба купця
вода і дощ — істоти невмолимі
жива їх сіль і мова їхня рання
потрапили такими молодими
оскомами на наші поїдання
заходьте в дім а в домі ні краплини
заходьте в сад надокучати осам
заходьте в дно насипано людини
гортанний – в захід – аспера
перистий – в проріз – лист
від патоки до пастора
інкубуси сплелись
перетин слова з променем
вирощує церкви
горбатого до повені
ніч як вікно на схід мокра і довга
плакати треба вміти сказав професор
я не збираюся з вами складати договір
я лише хочу щоб ви не чіпали весел
в блисках епохи вода ні вашим ні нашим
кожен безсмертний сьогодні нагадує прищ
я утікаю подалі від цих відображень
це спів розрізаної шиї
фістула тиха але щира
впились червоним розімліли
пухнасті чорні груди ночі
це спів розрізанорї шиї
попід огризками дзеркал
співає як хлюпоче з крана
кирпата безодня розплющує губи
сміється і плаче над погарлм неба
сплелися до танцю Венера і Врубель
під білих колон гомеричний молебен
під місячний мармур ввіходжу останнім
ворушаться пальці в кулак захололі
а ви залишаєтесь еллінська панно
faithfully tinying at twilight voice…
вірність безжальна предвічного голосу
з тліну безмірного крекче судьба:
знову (у кожнім найменшому волосі)
безповоротність часу проступа
чистою правдою лиш особливе
затуркані розтуркані затуркані
розтуркані зубами догори
свистали ми забитими форсунками
і по одному утікали з гри
а вже колоду посипали попелом
хай інший хтось приходить уночі
ми написали дуже добру оперу