Маріанна Задорожна
Ранок стікає дощами,
Сльозами - рана
Кривавить незгоєна.
Кличуть дощі
Ідуть за туманами
Порожнє місто
Виглядає розбитими вікнами
Знекровлені вулиці,
Сповнені шурхоту.
Грається вітер?
Двісті літ пролетіло як мить
Двісті літ - перервали політ,
Не наповнилась чаша
За тобою услід
Двісті літ.
У кутку
Непомітним, маленьким
Зачаїлося слово,
Що шукала давно
І заснуло забуте,
Квітує мальва
Квітами ніжними,
Малює барви
Там поміж травами
Слухає мальва
У чашу стікають сльози,
У чаші хлюпочуть дощі,
Наповнена чаша кров'ю
Неначе гірким вином.
Ту чашу підняти годі.
І як же донести чашу?
Мертвий місяць такий блідий,
Мертвий привид в глибинах ночі,
Помертвілий зсилає блиск.
Утопитися в ньому.
Північ.
Просувається водами неба
Ким призначена вічна спокута?
І ніхто не відверне отрути,
Ту мелодію гірко забуту,
По холодних пекельних редутах.
І знову плаче дощ, весняний як осінній,
Знаходять свій вогонь в калюжах ліхтарі.
Чи зламана печать сувою до спасіння?
Малюнки на вікні офірую журі.
Гіркота полину на губах
Ціна зізнання
Не зійде той палючий вогонь
Страждання
І на ранах ще сіль
Знак прощання
Веселий травень піниться бузково
Шукає зірку на п'ять пелюстків
Серед тисячі квітів.
Та сховалася зірка між листям,
Забуте дитинство
Магнітний полюс Місячного сяйва
Притягує безсоння.
Доріжкою,
Що вкрили матіоли,
Іти б по променю
Тих пахощів духмяних,
