Рустам Салахутдінов
Війна – не вистачає слів,
Бракує сили та емоцій.
Ніч – лютий кат, лишає снів
І не дає й маленьких порцій.
Ненависть люту п’ю до дна
Плаче Рахіль і не хоче втішатися,
Нерви вужем покрутило від болю.
З вечора спали, а з ранку змагалися,
З вітром ганялись по дикому полю.
Кровʼю налилися груди у матері,
А він рудий та задоволений,
Він вуса носить не для понту,
І погляд ніжно-зачарований
Руйнує межі твого фронту.
Він, наче сонце, посміхається,
Про те, що кращі йдуть,
Не перший я пишу.
Про те, що не несуть
Вони в собі іржу.
І не тримає світ
В заручниках їх дух.