Сергій 9
Звiдки беруться сльози
Що топлять останню надiю?
I роблять з простої прози
Непересiчну подiю.
Звiдки береться просив
Пробач менi нашу розлуку
Твою розтоптану надiю.
Пробач німу кохання муку
I обезкриленiї мрiї.
Пробач менi мої бажання,
А я знав, що прийду пізно
І тебе не застану вдома.
Буде пусто, самотньо і слізно…
Хоч давно це вже звично й знайомо.
І це мало нарешті статись
На гiлцi смуток хилитається
Натомлений так довго жити.
І тихо вiтер намагається
Останнiй подих заглушити.
Повiльно пальцi клякнуть крицею
А що як стрибнути у темряву скла
Глухої осiнньої ночi.
Назавжди закрити шматками вiкна
Натомленi свiчкою очi.
Забрати з собою роз"ятрену бiль,
У забутому незабутньому
Не живуть неомрiянi мрiї.
У минулому часi майбутнього
Правлять бал безнадiйнi надiї.
В бiлiй темрявi чорного ранку
