Тарас Стефанишин
В гнилому світі жила сирота
Життю радіти вміло дитинча
Будь яка дрібниця, була за безцінний скарб
Чи то цукерка, яблуко ба навіть комплімент
Все здавалось її за неабиякий презент
І раз сирітці подарили цуценя
З револьвером у руці
Та сигаретою в зубах
Сиджу на потертому стільці
І відчуваю повний крах
Думки мої хмільні
