Виктор Харламов
Багато років у мені
Кохання рай,
Мені це слово ні про що
Не говорило...
Таїлося у глибині, - спитай,
Красивим чорний колір в давнину
Не знали... - в щасті не набув екстазу.
Та мабуть змінюється все зі сну,
І чорне любим більше.., вже щоразу.
Природа дарувала нам красу,
Народ на выборах избрал на "пять"
Всё то, о чём мечтал, иль... - мстил по моде..,
Да... - в полночь вылез разумков опять
И прочитал всем сказку о Володе.
Талантов массу всяческих имел(?),
Горох пропал, картофель ранний съеден,
Капуста с огурцами, лук, чеснок…
Без Таврии и Крыма, Днепр не беден,
В избытке солнца люд не одинок.
Июнь дары приемлет от июля,
На Троицу созрело всё к столу:
Икра из кабачков и та поспела
Для бланшировки.., золотого дела
Диеты, что снискала "радость" злу.
Гадания и судьбы, впопыхах,
Мне в этом крае дали, как основу,
В далёкие советские года,
Любовь к украинскому чудо - слову,
Как к Родине любовь... И где, когда
Мне пригодится речь, что музыкальна
В свавіллі вчинки милі все ж твої.
У серці не завжди одна ти, лише;
У пишності твоїй, як у імлі
Спокуси.., мрії знають кращі виші
Прекрасних і в облозі певних днів.
После лета жизни и весны,
Стану я - январским снегом белым,
Чтоб растаять, робким, неумелым;
Счастлив - мои помыслы честны.
Лужами, ручьями,.. просто - в "Ах!"
Заветных мыслей суд неотвратим;
Взываю к памяти и вспоминаю:
Стремился к многому, хватало зим
И лучших вёсен лет собрал я стаю.
Желанных и оплаканных всё ж дней,
Для кращих віршів є в тобі мотив,
Бо завше закликав тебе як Музу.
Чужі рядки в думках своїх сповив,
Милуючись тобою... Слів обузу
Поезії віддам, бо цілий світ
Світило благодатне, поготів,
Підніме вранці голову зіркову.
Віддати честь йому бажають ті,
Що прагнуть жити... Може, знову й знову
Воно підніметься на пагорб дня,
На сердце и душе два года рана,
Пустив на самотёк страны дела...
Народ избрал и лоха и барана
В одном лице паяца... Жизнь, была,
