Виктор Харламов
Возьми же все страдания в любви,
Которой раньше я пылал, пылаю...
По-настоящему любить смогли
Мы лишь сейчас, внимая аду - раю..
Тогда, мою любовь, мой милый друг,
Не все лишь пригубили эту чашу -
Стареющего счастья бытия;
Не стали мы моложе, вижу я... -
Девятый Данте Круг чтит душу нашу.
У тела бремя от грехов, их торга:
Замком міцним, рушаючи у путь
Дрібницю будь-яку я закриваю,
Щоб злодіям не докоряти... Звуть
До тебе квіти, рідного ще, краю.
Нечесних рук не зупинити, так.
Мчатся нескошенной палевой рожью,
Пашней озябшей от прелестей зги…
Осени лисы, по строк бездорожью,
От забродившей сентябрьской мезги.
Падает небо в земные ли хляби,
Шоколадниця с кофе .., є сьомга на грилі,
І готель; все керується смаком бажань.
Є дівчата красиві ще й - виключно милі ,
Звісно, хлопці й мужчини, вій трепетна рань .
Йдуть розмови, бентежать тіл трунки і очі ...
Віршам моїм, відвертим, недолугим,
Секундами освяченним немов,
Знаходиться читач, чи першим, другим...
Слів., молитовну, не вгамуєш кров.
Полицями бібліотек кочують,
Олегу Куліненко - Герою АТО, присвячені ці слова:
Так Олеже, тебе пам'ятають, дивись,..
Тобі з неба все видно: живе Україна(!),
Юнаки, кращі юнки... Ти, з ними... колись
Прочитав по складам: " Мамо, я... - ще дитина?"
Мой первый стих написан был в окопе
На той , от взрывов в осыпи, стене,
Когда теряло звёзды в гороскопе
То детство, что убили на войне.
Лилась пожаров смертоносно лава.
Старый год, Новый Год на пороге;
Их при встрече миг: "Здравствуй!", "Прощай!"
С Новым Годом, читатель, в итоге,
Человечества ад, входит в Рай...
С рождения, первого плача,
Слов Мамы и песен её,
С того что немного всё ж знача,
Становится главным… Быльё.,
— Злак хлебный., и космоса гений,
Слабкий мій голос, бо пишу ім'я
Твоє, що найпрекасніше у світі.
Хвалу складає олівець, бо я
Все ж не сягаю слова що в зеніті.
В чарівності щось незбагнене є
Як життя доба...
Трунок мрій, чи... - ні...
У когось є Надоба смертна – у мені.
