Виктор Харламов
Любов, ти засліпила день очей,
Все стало необачно неправдивим.
Краса як міф, міраж: була й втече,
Все краще завжди бачене та хтиве.
Приховане раптово - геть з очей,
Пришёл трудяга к мудрецу,
С утра пришёл, узнать -
Есть Бог на свете? Как к отцу,
Привёл сомнений рать...
"Нет Бога, не было..." - Был скуп
Не тебе палко я любив, люблю;
Краси твоєї зайві обіцянки:
Люблю в тобі минуле я; панянки...
Цвіт, молодість загублену мою .
Дивлюся я на тебе в чарах сну,
Ти чув, Ви, чули чудасії море,
Намети з Офісу бажають неба хист:
Ім'я ім дав поет? - посади горе!
ТВ та радіо антен зловив артист.
У Києві, все перерили чисто,
Я - Демон, Врубель с ясными очами,
Ведь мне под силу превозмочь себя.
Истерзанной душой сольюсь я с вами,
Воскресшим солнцем травы теребя.
Во мне бушует трепетное пламя,
Нет, это не пенициллин.., сейчас,
- Всем лгущая "зелёная" орава,
Поборники "народа слуги", "Права",
Нет... - *** Бенины, пришедшие на час..?
Их лохотрон всем обещал прибавки:
Що і кого б я не любив… Брак слів
Відповідальних, бо прийшли похмуро,
Розкаже: " Я, з країною, той збив
Вмить, Боїнг, що летів аж до Лемпура.
Ні, іншої країни не було
Я пам′ятаю мить чудову:
З′явилась ти., Господь, спаси...
Так швидкоплинно, знову й знову,
Як геній чистої краси.
З томління суму безнадійно
Когда юнцом красавицей весной,
Я в мир шагнул неведомый и яркий,
Рубашку вышила мне мать. Мир мой
В цвет красный с чёрным; от души подарки.
Два цвета, вы мои, два цвета — боль,
Чи є любов у тебе, чи нема,
Ти не соромишся... Завжди, раптово,
Лжа зачаровує, в безмежність тла
Своє промовисте вкладає слово.
До пекла кличе сірих та сліпих,
Ганебні справи "чарівні": з'їда,
Псує цвіт, колір., у троянд черв'як...
Плямують юне, й може в тім біда,
Гріховність, ти пануєш й в сивих, так.
Оповідання днів не без гострот,
Приоткрыть любви страницы сложно,
Всё в грехопадении её,
С знаком минус, плюс рождает ложно,
— Отвращение… Суть — властвует зверьё.
Сочетание, — из слов нечистых,
