Виктор Харламов
Прут рефрижераторы и "Татры",
Мрут волы - дань спецгрузовикам...
Да, дождей ещё обильны старты
Чистят их по плотным, чуть, бокам.
Чудова мова кольорова,
Хто скривдив далебі тебе:
Від ггалки, штрикалки… раптова
Вже до підсрачника гребе…
Російські імена не гідно
Ти стоїш у вікна, небосхил високий і світлий,
Ти стоїш і сумуєш і не знаєш лиш, чого...
Сумно... - знову пройшов, він пройшов і не помітив
Як ти любиш його, як сумуєш без нього
Розкажи підкажи хіба в ньому мрії втіха
Мужики, з трунком келихи - вище
За своїх матерів, за сестер та за дружин,
Піднімаючи тост - ми стаємо все ближче
Як закохані вперше, без всяких множин.
П'єм до дна і тихенько, до скону.
Захворів сніжок на грип
І не зміг сказати рип..,
Тільки хекав від застуди
Та розтанув майже всюди.
Без хижих диких московитів
Кремля, зла Сталіна в війні,
Настали Святості дій Дні,
На Камені віків, що в Житі.
Константинопіль - Церква Мати,
За то что жил, как мог, Бог научил,
Сил не жалея, сам берёг себя ли...
Я к старости приговорён, сил ил
Скопив, секундный срок тянуть в печали.
Все страхи, все болезни по плечу,
Блиск мармуру зна чахлість склепів все ж;
Царі не зможуть довше жити віршів.
Безглуздість забуття камінню меж
Дарує часу дах. А що миліше...
Змете ВІЙНА усе найкраще, так;
У времени всегда свои причуды:
Мысль отдыхать не хочет ночь и день…
Попробуй все примеряй и одень,
— Наряды мысли Бога или Будды…
Слова кипят, но сколько их, какие,
Часов удары чтут святое время,
День погружая в трепетную ночь;
Фиалки вижу прошлое и бремя
Грядущего, - всё в серебре.., точь-в-точь.
Бесплодны листья, но нужны для веток,
В парках, скверах и на площадях,
Ели потеряли шарм; в ливрее
Старые игрушки, веток взмах,
Выглядят забытыми.., скорее.
По вулиці життя, який вже рік,
Я чую кроки - мої друзі чемно.
Повільний йдуть через бажань поріг,
До темряви за вікнами... - відємно.
