Виктор Харламов
Донецьк забув, що винен він - Костирі
Можливо у Донецьку є, не знаю... -
Костирі вулиці немає в Межовій(!).
Він же письменник, ще й давно вже свій
У місті і селі він рідний. З краю
Сумасшедший ветер ноября
Он, с корабля попал в леса
Многоэтажек бесконечных;
Днесь... - мастер дел крутых заплечных,
Мог, раньше, ползать, что лиса.
Як блазень долі... все ж палав я... Так,
Думки у схожості спотворив ніби:
Задешево любов продав простак,
Старі гріхи шукав, від інших німби.
На вірність я дивлюсь з чужих дзеркал,
Входит в сердце природы зима,
Разменяв день ноябрьский последний;
Может это мороза лжи бредни,
Гнев метели, что любит дома...
Разберись в этом Муза сама.
Від турбот поспішаю у ліжко,
Відпочинку там щастя бринить...
Розум мій, відпочинь; тишком-нишком
Не гальмуй праці кращої нить.
Подолати думок кращі ролі
Любов, ти рівна з силою в красі,
Шкода, що голод мій не вгамувати.
Сьогодні прагну мрії знати всі,
Бо завтра біль купатиму у м'яті.
І ті такою ж будь любов моя.
После лета жизни и весны -
Стану я январским снегом белым,
Чтоб растаять, робким, неумелым;
Счастлив - мои помыслы честны.
Чи потребуєш макіяжу фраз?
Напевно ні. Не все в тобі прикрашу,
Лиш виявлю слова порожні враз,
Як борг за сварку пресвяту, бо нашу.
Не прославляючи блиск у тобі,
Миром правит случайности Бог,
- Бессердечный и в чём-то беспечный...
Наглый врун, подлый нрав его строг,
- Это может познать каждый встречный...
Не гадай, на кофейной барде,
Научи меня жить, научи,
По Хайяму: красиво и мудро...
Подберу к зыбким душам ключи,
Провожая их ночь в жизни утро...
Научи целовать словно шёлк,
Трудиться, право, благо и почёт,
Все тяготы от дня преодолимы?
Ночь всё перевернёт наоборот,
Противодействия дня с ночью зримы.
Враждуя, день и ночь себя хранят,
Ні, не буде нас у домі,
В синіх присмерках один
День зимовий, крізь долоні
Мчить в ілюзію гардин.
Так, до стелі, по портьєрі,
