Виктор Харламов
Є сила слова, ти її пізнай...
Бесплідні вірші біль не переможуть.
Тиран, що з кров"ю розтинає рай,
Не вабить щастя, навіть в днину гожу.
Подїї, від руки божка хули,
Симпатия рождает страсти пыл,
Влечения с безумием чудесным,
Всплеск нежности, в которой сердцу мил
Прикосновений цвет совсем не пресным.
Пронзает тело тело сгоряча,
Зачем гормоны в нас играют
На подсознания струне...
Эмоций собирая стаю
В тебе, желанной и во мне...
Дошкольная любовь земная,
Мои друзья разделены, как прежде,
Поделены средой своих, чужих.
Война с Россией из Рф, в надежде,
Даёт им силу лжи, - воюет стих.?!
Он кровоточит, смертью и обидой
Есть скрипка, скрипка Паганини,
Вдовой оставшаяся вмиг…
Она свой жребий и поныне
«Влачит», словно скрипичный стих.
Родившись, только раз болела,
ДИТЯЧА СТОРІНКА:
ОСІНЬ
Горобчик стрибав – „Чік-чірік” – Вже осінь я схопив за бік: Жовтеньким хробачком вона Вповзала в сад, в квіток дива!”
ЗАБАЙБАЙКА
Всіх зібрала ніч – хазяйка Ляльку, зайця, медвежатко... Їх сестричка Забайбайка Їм співала.. Чує татко Муркотіло кошенятко, Полохливих снів ще зграйка Промайнула! Спить – малятко... Спить з ляльками Забайбайка!
* * * По паркету в ходунцях Мчить Вікуся наче птах… Доросла до ходунців – Сім зустріла місяців!
Историю не обмануть:
Литва и коммунистов риски
Судьбы определили суть... -
Смоленск исконно город Минский.
Да, Белорусский..! Не отнять
У памяти есть много струн звучащих,
Нетронутых забвения рекой.,
Как будто бы вчера лишь настоящих,
Сегодняшних., и облик… — не такой.
До засмути часом тулиця;
Біле місто... - щось не в такт...
Будь-яка мрій прагне вулиця
Моря синього відтак...
Мила, де ти, краща ж ти,
Знайде хто твої сліди?
Татьяна Чорновил.? — Да, жребий брошен:
Пора зе-троны выносить к кострам,
Где путиноидо-рабинов срам
Виднее будет с бенею… Роскошен,
Судейско-прокурорский нигилизм,
Не тебе палко я любив, люблю..,
Краси твоєї зайві обіцянки;
Люблю в тобі минуле я панянки ...
Цвіт, молодість загублену мою .
Дивлюся я на тебе в чарах сну,
Думок омріяних не оминеш;
До пам'яті звертаюсь, пам'ятаю:
Для прагнень лиш не вистачає меж
І весен кращих у хмільному гаю:
Оплакана, ти, бажана з тих днів.
