Виктор Харламов
О, Женщина, люблю и ненавижу,
Твоих причуд волшебную игру;
Кокетства ложь, улыбку! Я умру,
Без поцелуя твоего! К Парижу.,
Меня не тянет так, как в твой чертог
Забыть давно пора все войны людям,
"Бессмертными полками" не гневить,
Не угрожать... Порвётся жизни нить,
За потакание свирепым судьям.
"Як весело були з сніжинками
Ваш сірий, мій — що соболь, блиск,
Хутра; різдвяному ще, ринку ми,
Стрічок шукали щастя зиск...
Рудим, вітрилом, одяг до смаку,.
Межівщини пшеничні лани,
Горизонтів сягають усіх,
Де від прадідів кращі сини
Важко й нині працюють! Хто зміг,
На своїй серцем щирій землі,
Сніги мело, земля в імлі, віхоли крила,
Свіча горіла на столі свіча горіла,
Як літо вабить полум"ям мошку до виру,
Пороша грілась забуттям у вікон щиро.
Малює заметіль на склі сріблясті стріли:
Гріх себелюбства володіє? - Так,
Він володіє мною, - тілом, духом.
Немає зцілення гріхів на смак
У серці... Хай земля їм буде пухом.
Мені здається, квітне в нас біда,
Их Пастернак слыхал случайно,
В строках не позволяя плакать
Сгоревшим рифмам... В том ли тайна,
Что февраля скрывает слякоть.
Весна сгоревшая в морозы,
А наостанок я скажу..,
А наостанок я скажу:
Прощай, люби лиш загадкових...
Як з розуму сходжу, чи йду
До меж безумства - меж зіркових.
Мы все живём не вопреки, благодаря и нет,
Слов очарованной реки, любви впитав рассвет.
Очарованием небес, луны и солнца рай,
В нас человечность, реже бес, прошепчет: "Выбирай!"
Миг, судьба обвенчали навечно
По рождению, творчеству их...
Май 30 - го, август - затих
С испуга ли, от резвости тирана,
Военщина лютует неспроста...
За власть на сотни лет не без обмана,
Идёт борьба, хоть в душах пустота.
Из одиночества любви зимы,
Не вырваться к теплу, в эмоций ране.,
Есть отчуждённость огорчений... - мы.,
Из множества подобных в океане...
