Володимир Пелехач
для мертвого символом є небесна тінь.
що ховає від зіниць віддалені планети.
безкінечне число невідомих нам життів.
а може зорі - цивілізаційні рештки?
таємничо манить багатьох шляхетна ніч.
Давай! Дратуй і викликай огиду далі!
Ми скажемо всім, що порізи - це хна.
Замінимо одне одного копіями оригіналів,
Зашиємо рани, та не забудемо імена.
Бо коли і де б, і з ким не грались,
Ти підеш, а я не піду.
Ти відійдеш, а я не відійду.
Пам'ятатиму все до дрібниць:
Смак твого піднебіння,
Погляд взбуджених твоїх зіниць.
Я збережу все, але загублю рани.
Жовтий колір лампово горить у вікні.
В небі ледве видно темно-сірі хмари.
Кожна мить приємна до нестями на зорі.
Не хочу, щоб знову вкрили небо сині барви.
Хочу в коконі закутатись з думками
Собі не допоможеш.
Скільки б не плакав показово чи потайки.
Скільки цигарок ти б не скурив.
Зосталось сміятися з останньої ластівки,
Смішна птаха на околиці без крил.
Там бути їй небезпечно.
Крикливі слова туманять чистий розум.
Через них задихається свідомість.
Верхи на почуттях з реліквійним возом
Важко виїхати козаку з ворожих околиць.
Він думає: захистить багаж сутінкова далечінь.
Коли імпотентна гусяча шкіра
І не милують око зорі в далечі.
Коли не гріє гаряча хвилина,
А свято - не більше за накритий стіл.
Тоді сумувати ні за чим.
Немає по кому сумувати годинами.
"Не дано звести минуле без шрамів."
Радує цей виправдальний наратив.
Тільки де ховаються сліди від ноші і драми?
Там, де палають сушені лінню листики?
Розкажіть про свою причину страждань.
