№3
Міста залиті сонцем і кров'ю,
Наші домівки осиротілі.
Небо не мирне над її головою,
Шрами гарячі на моєму тілі.
І місця для нас рідні — тепер як капкани.
Тримають, врізаючись нам у душі.
Земля — одна велика розтерзана рана,
Ховає в чорноземну кавову гущу.
Тули тепер до мене свою безнадію,
Поки я триматиму небо гаряче.
Я робитиму все, що знаю і все, що вмію —
Поки ти любиш,
Поки ти
плачеш.