Автори
Сказане якось тобі не вернуть
Бо лінію часу тобі не погнуть.
Слова, що впустив уже не піднять
Та можна туди слова інші додать.
Не сказане, часто бояться сказати
Та з таким не коштує грати.
З людьми говорити, потрібно завжди
Про роботу, любов і свої жажди.
Говоріть те, що не хочеться держати.
Щоб потім до рук не прикладати вати.
Проблеми, страждання, головні болі,
Те, що турбує й не дає волі.
У кожного є ті, кого держиш в собі,
Вони причиняють біль особі.
Цих людей я називаю - автори.
Вони склалися з слів, які не сказали.
Слів, що боляче згадувать
Слів, що не вийде виправдувать.
Слів, які не сказали вам інші
Слів, які для вас найгірші.
Ці автори мовчать із дня в день
Переносячи слів кілька сотень.
Не даючи вам волі сказати
Щоб вони не почали зникати.
Бо з розмовами вони пустіють
Втрачають те, чим володіють.
Зникають в розумі людини
Стаючи фоном для рутини.
Та не кожен може розказати
Про проблеми, болі і витрати.
Про слова, що завжди турбують
Про слова, що волю стягують.
Бо слова ці зазвичай не прості
Ті, що не кожному зрозумілі.
Ті, що можуть визвати негатив
У тих людей, кому ти їх звістив.
І тоді слова болючі не пройдуть
Лише сили ваші вони украдуть.
Сили, що витратили щоб розказати
Щоб слова автора нарешті віддати.
Але слова, що сказали вернуться
Якщо від людини вони відіб'ються.
І принесуть іще більше болі
Чим коли приносили поволі.
Це заставило в собі замкнутись
Не виговорюючи слова кудись.
Забути про автора, який тільки росте
Забути про біль, яка нікуди не піде.
Щоб не говорити... не бачитись з ними
Не робить помилок... не бути сумними.
Не казать ті слова, що були з тобою
Лиш говорила зима, з твоєю красою.
Холодна, морозна, сніжна зима
Слухала всі слова твого автора.
Слухала їх в обіймах холодних
Собирала в руках своїх морозних.
Автори виговорились... тепер вони пусті
І не причинять болі більше тобі.
